Лариса-VALMART

— так її тут знають усі

Кишинів.

Майстер спорту з легкої атлетики — норматив у чотирнадцять. Її рекорд не могли побити десять років.

2000 рік. Італія.

Дві сумки, жодних зв'язків. Працювала на чужих: прибирання, догляд за літніми, чужі доми.

Працювала чесно — на совість, як виховали. А у відповідь — недоплачували. «Забували» вихідну допомогу. Тягнули з документами. Порядність тут сприймали за слабкість.

Терпіла не раз і не два. А потім вирішила раз і назавжди: більше ніколи — ні на кого. Тільки на себе.

Перший магазин — 70 метрів.

З партнерами. З партнерами завжди важко: у кожного своя думка, як правильно. Ще один урок: розраховуй на себе.

Другий — 150 метрів. Уже свій.

І знову чужа нечесність — тепер через суд. «Синьйоро, у вас і на це є документи?» У Лариси на все є документи: хто працює чесно, тому нічого ховати. Суд розсипався.

Третій — 300 метрів на Via Venezia.

Жовтень 2013-го. VALMART.

2020, ковід.

Магазини зачинені, люди по домівках. VALMART розвозив продукти сам, своєю машиною, до другої ночі. Клієнти це запам'ятали.

Сьогодні.

Дванадцять років на Via Venezia. Дві тисячі товарів, покупці з шести діаспор. 4,8 із 5 у Google — 732 відгуки, 615 із них — п'ятизіркові. І господиня, яка сама куштує все, що ставить на полицю, і знає постійних на ім'я.

Магазин — це не полиці. Це місце, де на тебе чекають.