Лариса-VALMART

— так її тут знають усі

Кишинів.

Майстер спорту з легкої атлетики — норматив у чотирнадцять. Її рекорд не могли побити десять років.

2000 рік. Італія.

Дві сумки, жодних зв'язків. Працювала на чужих: прибирання, догляд за літніми, чужі доми.

Працювала чесно — на совість, як виховали. А у відповідь — недоплачували. «Забували» вихідну допомогу. Тягнули з документами. Порядність тут сприймали за слабкість.

Терпіла не раз і не два. А потім вирішила раз і назавжди: більше ніколи — ні на кого. Тільки на себе.

Перший магазин — 70 метрів.

З партнерами. З партнерами завжди важко: у кожного своя думка, як правильно. Ще один урок: розраховуй на себе.

Другий — 150 метрів. Уже свій.

І знову чужа нечесність — тепер через суд. «Синьйоро, у вас і на це є документи?» У Лариси на все є документи: хто працює чесно, тому нічого ховати. Суд розсипався.

Третій — 300 метрів на Via Venezia.

Жовтень 2013-го. VALMART.

Порахуйте самі: 70 → 150 → 300. Кожна зустрінута нечесність робила магазин удвічі більшим. Така в Лариси арифметика.

2020, ковід.

Магазини зачинені, люди по домівках. VALMART розвозив продукти сам, своєю машиною, до другої ночі. Клієнти це запам'ятали.

Сьогодні.

Дванадцять років на Via Venezia. Дві тисячі товарів, покупці з шести діаспор. 4,8 із 5 у Google — 733 відгуки, 615 із них — п'ятизіркові. І господиня, яка сама куштує все, що ставить на полицю, і знає постійних на ім'я.

Магазин — це не полиці. Це місце, де на тебе чекають.